Ми звикли думати, що серйозно займатися справою мрії можна, лише «коли виростеш». Але для нового покоління інноваторів це нісенітниця: яка різниця, де ти живеш чи скільки тобі років, якщо ти маєш доступ до інтернету? Сучасні тінейджери розробляють роботів, тренують нейронні мережі, запускають стартапи, ведуть влоги та вже стають конкурентами для багатьох дорослих. В межах проекту про талановиту молодь «Ранні пташки» ми поговорили з такими українськими підлітками про їхні проекти й дізналися, як вони змінюють міста, країну, культуру та світ.
Нікіта Шульга
Екоактивiст
12 рокiв
Минулого літа київський школяр Нікіта вирішив, що непогано було би компостувати харчові відходи у своїй школі. Разом з однокласницею Софією-Христиною Борисюк він створив проект «Компола», який зібрав на краудфандинговій платформі GoFundEd майже 33 тис. грн, та за рік став усеукраїнським. Сім'я Софії вже близько трьох років компостує відходи вдома. А в Нікіти вже був досвід запуску стартапу – разом з Дмитром Цибульським він зібрав $1 тис. на платформі Indiegogo на створення «чарівних капців», які світяться в темряві. Зараз школярі намагаються вивести «Комполу» на державний рівень: беруть участь у різних конференціях та фестивалях, а також планують передати пропозицію в Міністерство екології, щоб поширити цю практику в школах.
Власний завод із переробки сміття ми побудувати не могли, а треба було щось робити. От ми й вибрали компостування. Працювати над проектом почали в жовтні. Спочатку їздили до кількох київських закладів харчування, які вже компостують, склали бюджет проекту та почали збирати гроші на GoFundEd. В грудні ми встановили компостер на території нашої школи, а в кінці зими – ще в шести школах. В той час проходив конкурс Dreamaction. Ми перемогли в ньому та отримали грант на $5 тис. Ці гроші ми використали на придбання компостерів для 24 шкіл – по одному компостеру для кожної області України. Просувати проект допомагали наші мами та вчителька географії, яка консультувала нас з технічних питань. Під її керівництвом ми написали роботу на конкурс «МАН-Юніор» та посіли перше місце.
Для компостування потрібні компостер, родина спеціальних хробаків-«старателів» та пара відер для складання органічних відходів. Все це коштує трохи більше 3 тис. грн. Компостування – це постійний процес. Коли перша порція буде готова, школи використають її для підживлення дерев, які ростуть уздовж доріг або просто погано почуваються (дерева з великою кроною можуть всмоктати з повітря більшу кількість шкідливих речовин) – так повітря стане чистішим. Ми підрахували, що за рік школа, в якій навчається 500 учнів, викидає на сміттєзвалище близько тонни шкірок від овочів та фруктів, які можна перетворити на поживне добриво. А шкіл в Україні понад 17 тис. Свій компост ми вже показали спеціалістам Київзеленбуду, їх задовольнила його якість і разом з ними ми використали його для підживлення туй, які вони висаджували нещодавно в сквері «Червона Пресня».
Зараз в Україні компостують 32 школи, а цієї осені має приєднатися ще кілька. Школи, які не змогли долучитися до нас на першому етапі, зараз ведуть збір вторинної сировини, щоб заробити на компостер. Деякі заклади планують встановити простіші компостери виготовлені з палет, це значно дешевше. У сільських школах часто немає проблем з органічними відходами – їх віддають тваринам. Але завжди є опале листя, яке також можна компостувати.
Кожна школа може зробити щось для поліпшення екологічного стану свого міста: сортувати вторинну сировину та продавати, висаджувати дерева, слідкувати за станом дерев, які ростуть в районі, прибирати околиці від сміття. «Окрім того, можна навчити учнів повторно використовувати одяг – наприклад, на уроці праці з джинсів пошити сумку, чохол для пляшки чи пенал», – каже Софія.
Марія Корнєєва
Діджейка
15 рокiв
Минулого року Маша вперше опинилася за пультом – і перетворилася на Dj Unikorn. Тепер вона наймолодша trap-діджейка в Україні. Маша грає музику в стилі trap та hip-hop і вже мала кілька великих виступів у Києві. Любить грати на вейперських вечірках і каже, що найскладніше – поєднувати діджеїнг з навчанням у школі.
Я почала займатися діджеїнгом рік тому в студії радіостанції DJFM – вчилася в Ігоря Ковальського, ведучого та діджея. Я дуже хотіла дарувати людям радість та енергію, а ще знайти якусь «свою» справу – і нею виявився саме діджеїнг. Я намагалася займатися музикою до того: мама пробувала відправити мене в музичну школу, потім я вчилася грати на фортепіано в «Рок-школі». Але за пультом виявилося набагато комфортніше. Влітку я ходила в PRODJ School та вчилася скретчити в Dj Andrew. Це було неймовірно.
Trap – це якась рідна для мене музика, я навіть не можу пояснити до кінця, чому вона мені подобається. З нею одразу забуваєш про усі свої проблеми. Окрім того, house чи techno – це доволі поширені напрямки, у нас більше звикли до них. Мої однолітки від них втомились, а trap – це щось нове. Ця музика здатна насичувати енергією.
Найголовніша перевага того, щоб займатися дорослою справою в ранньому віці, – тебе помічають. Недоліків, утім, більше. По-перше, через навчання залишається обмаль часу, щоб тренуватися опановувати нові діджейські гаджети та відбирати треки, – а це дуже важливо. Іноді однокласники дивно реагують на моє заняття. Вони думають, що в діджеїв музика утворюється якимось магічним чином. Але насправді це дуже кропітка робота: напередодні треба переслухати мільйон треків, а під час заходу обрати саме ті, що хоче почути публіка. Також клуби неохоче мене беруть, бо мені немає 18 років – хоча в мене є нотаріально оформлений дозвіл виступати. Але в основному бояться, що я щось наплутаю чи неправильно зведу. Але я думаю, що підлітку можна довірити таку справу. Тим паче в дітей набагато більше енергії, ніж у дорослих. Мене інколи просять ставити щось «полегше». Trap? Полегше?
Вперше я виступала на Vape & Trade Expo. Саме тоді я зрозуміла, що це моє. Це був такий потужний обмін енергією з публікою. До того ж, там дуже хороші організатори, які тепер для мене – майже сім'я. Я хотіла би займатися діджеїнгом далі, але подивимось, як все складеться. Маю надію, що в майбутньому я почну писати свої треки.
Ігор Жуковський,
Михайло Корешков

Програмісти
16 i 15 рокiв
В липні команда київських школярів Михайла та Ігоря потрапила до двадцятки найсильніших на всесвітніх Олімпійських іграх з робототехніки First Global Challenge, які проходили у Вашингтоні. Зараз хлопці працюють над проектом QuantumThing – мобільним додатком, який може керувати найрізноманітнішими пристроями незалежно від їх виробника та типу. Із середини грудня додаток можна буде завантажити в AppStore. Школярі також працюють над власними проектами: Михайло втілює в своєму домі «розумні» технології, а Ігор навчає дітей робототехніки.
У цьому році змагання First Global Challenge проходило в новому форматі. У кожному матчі альянси з трьох випадкових країн об'єднувалися заради головної мети гри – зібрати воду з ріки та очистити її. Чиста вода була представлена синіми кульками, а забруднення – оранжевими. За п'ять хвилин потрібно було усім альянсом зібрати якнайбільше балів за збирання та доставку кульок.
Ми займаємося електронікою близько двох років, але з робототехнікою стикнулися вперше менше ніж за місяць до початку підготовки до змагань. Спочатку знайомилися з матеріалами конструктора, який був виданий усім командам First Global Challenge, та з програмним забезпеченням – як там змусити робота виконувати потрібні дії. Загалом ми створили робота майже за три місяці. Цікаво, що наскільки би програмування не було вашою стихією, рано чи пізно фізика руйнує всі плани. Наприклад, хоча в нас і були правильно запрограмовані алгоритми, ми часто стикались із тим, що сенсор не може так швидко аналізувати колір чи кульки просто вилітають з контейнера робота при сортуванні через занадто велику потужність мотора.
Зараз ми створюємо мобільний додаток QuantumThing для керування найрізноманітнішими пристроями – універсальний пульт управління «розумним простором». Користувачу достатньо просто запустити додаток, і він самостійно знайде усі підтримувані пристрої та додасть їх на панель керування. Сьогодні у світі величезна кількість «розумних» пристроїв, але кожен використовує свій особистий та часто закритий стандарт зв'язку, який, звісно, є несумісним з іншими. Є такий жарт: «У світі є 14 різних стандартів, це неприйнятно! Потрібно створити новий, єдиний стандарт. Тепер у світі 15 різних стандартів». Ось ми й вирішили не створювати черговий спосіб керування пристроями, а розробити систему, яка може об'єднувати різні стандарти в єдиному інтерфейсі. Усього над проектом працюють четверо людей.
На жаль, наша країна тільки починає потроху наздоганяти інші країни у сфері технологій. Хоча, за деякими даними, Україна є однією з провідних країн з розробки ПО – особливо для іноземних компаній. Зараз більше можливостей для талановитої молоді: відкриті простори, лабораторії з інструментами та апаратами для швидкого прототипування, профільні курси та школи для дітей і дорослих. Насправді, ми були досить здивовані відносно великою кількістю інноваційних товарів на ринку, коли починали роботу над QuantumThing. Разом із тим, поки в світі вже з'являється 5G, ми ще не можемо забезпечити стабільний 2G, а тим більше 3G-зв'язок навіть у столиці. Справа в банальній зацікавленості населення у нових технологіях – чого б їм розвиватися, якщо це потрібно критично малій кількості людей.
Ольга Зінченко
Організаторка
культурних подій
13 рокiв
Цього літа Оля подумала, що в її рідному Дрогобичі бракує кінопоказів просто неба, які би задавали новий формат культурного відпочинку для прогресивної молоді, – і сама влаштувала їх. Зараз вона бере участь у школі громадської участі «Агенти змін» для підлітків-активістів і планує наступні акції в своєму місті. Оля каже: сучасні школярі дійсно перевантажені домашніми завданнями, проте якщо дуже захотіти, то можна реалізувати будь-яку ідею.
У березні я потрапила на школу «Агенти змін», там потрібно було створити проект. Я давно хотіла побувати на відкритому кінопоказі у Львові, але вони зазвичай відбуваються ввечері, а з Дрогобича до Львова майже 80 кілометрів, і з'їздити не вдавалося. Тож я вирішила влаштувати таку подію вдома. У нас відбувається доволі багато всього, але відкритих кінопоказів ще не було.
Перший відбувся в червні. Ми думали, що збереться не більше 50 глядачів, але прийшло понад 400 людей. На наступні кінопокази щотижня також приходило не менше 150 осіб. Усього ми показали шість фільмів, найкраще зайшли комедії та мультфільми. Стрічки обирали так: спершу влаштовували опитування в соцмережах, а перед самим показом використовували «децибелометр» – за який фільм найгучніше проголосували, той і дивилися. Покази були безкоштовні. Фільми ми проектували на стіну радіоредакції «Франкова земля». Вона в не дуже хорошому стані, але, думаю, це лише створювало для нас потрібну атмосферу. Кінопокази тривали аж до серпня.
Наш бюджет склав близько 950 грн – переважна частина пішла на афіші та флаєри й перевезення апаратури. На показах стояла скринька для добровільних внесків. Спонсора в нас не було, але я й навіть не думала його шукати. Мене, мабуть, не стали би слухати, щойно я би сказала, скільки мені років. Утім, у типографії нам несподівано надрукували все в кредит. А після одного з показів глядач дав нам 300 гривень. Вже у вересні я влаштувала в Дрогобичі ретро-вечірку, й міська рада мене підтримала. Зараз я на третьому етапі школи «Агенти змін», і мені дуже подобаються деякі проекти з інших міст. Зокрема, я би хотіла влаштувати в місті кидання сухою фарбою та квести для дітей. У Полтаві розписували стіни віршами – добре було би повторити це в Дрогобичі.
Ігор Баракаєв
Програміст, музикант
і композитор
16 рокiв
Ігор – школяр із Кропивницького. Він пройшов відбір до освітньої програми для учнів Ukraine Global Scholars та вступив до найпрестижнішої школи в США – Phillips Academy Andover. Серед розробок Ігоря – додаток для смарт-годинника для вивчення англійської мови та аркадна гра для смартфонів, а також проекти, пов'язані з машинним навчанням – тобто нейронними мережами та штучним інтелектом. Окрім цього, Ігор грає на гітарі та фортепіано. Він закінчив музичну школу за чотири роки замість звичних восьми і пише інструментальну та електронну музику.
Я дізнався про Андовер в рамках проекту Ukraine Global Scholars від Анастасії Прохоренко, однієї з менторів програми. UGS – одна з найважливіших програм в Україні. Створена лише кілька років тому, вона вже допомогла 18 українським учням здобути гранти на понад $3 млн в найкращих освітніх закладах світу. Настя, яка була першою українкою в Phillips Academy, розповіла мені, що Андовер – це Гарвард серед шкіл, а я мрію вчитися в справжньому Гарварді (або Стенфорді). Я витратив кількасот годин на підготовку до вступу (але менше, ніж мої колишні однокласники – на комп'ютерні ігри) і отримав грант близько $270 тис.
Найважливіше для вступу – вірити у себе. Використовуйте кожну можливість: беріть участь в олімпіадах, змаганнях, шукайте освітні можливості онлайн. Треба мати і гарні оцінки в школі, втім, не варто фокусуватись на речах, які вам не цікаві. В світі достатньо людей, які добре вчаться та грають на піаніно, але треба бути першим у своїй справі – чи це художня гімнастика, чи квантова механіка. Англійська теж потрібна на високому рівні, тому вчіть слова в Memrise, дивіться лекції й TED Talks. І я залюбки дам комусь пораду про вступ через Фейсбук.
Якщо ви чогось досягли, то вам неважливо, скільки часу ви на це витратили. Я міг би проводити багато часу з друзями минулого року, а зараз готуватися до ЗНО. Але я обрав підготовку до екзаменів, і зараз я в США. В обох випадках мені було би неважливо, чи відпочивав я з друзями минулого року, змінився би лише результат.
В Андовері я вивчаю китайську мову (вона набагато цікавіша за іспанську, яку всі зазвичай вчать), математику та хімію. З обов'язкових предметів – історія та англійська. Пізніше я вивчатиму також фізику, квантову механіку, астрономію, можливо, клітинну біологію. Тут вчаться, дискутуючи. На хімії використовують flipped model – «перевернуту модель» – коли студенти вивчають матеріал вдома, а на уроках разом вирішують завдання. На уроках математики ми вчимося за допомогою графічних калькуляторів. Але найголовніше, що відрізняє такі школи – це спільнота. Не підготуватися до уроку тут – це приблизно те саме, що самому написати реферат в Україні, – такого майже не буває.
У 13 років я купив книгу «С++ для чайників» та почав писати код. Потім я дізнався про безкоштовну школу програмування у моєму місті. Разом із другом ми пройшли стенфордський онлайн-курс з машинного навчання на Coursera. Це наука, що дозволяє комп'ютерам, грубо кажучи, програмувати самих себе. У штучному інтелекті мене захоплює те, як багато правильно виконаних математичних операцій можуть дати відповідь на будь-яке запитання.
Я мрію працювати над проектами, що змінюють світ. Щось на зразок колонізації Марсу та розробки електричних автомобілів. Звичайно, це буде щось інше, але пов'язане з віртуальною реальністю, штучним інтелектом, нейробіологією абощо. Над буденними завданнями я працювати не планую.
Катерина Подгорська
Блогерка
17 років
Катя вже два роки веде відеоблог під псевдонімом KateUA, де розповідає про шкільне життя сучасних підлітків, ЗНО, вивчення іноземних мов та насущні речі на кшталт втопленого телефону. Втім, є й серйозніші відео – наприклад, про те, як дівчина боролась з анорексією. У Каті – понад 11 тисяч підписників. Сама вона дивиться британських блогерів та збирає гроші на нову камеру.
Я почала знімати відео, коли мені було 12, але блог, який я би вела усвідомлено, з'явився два роки тому – тоді я зрозуміла, що роблю це не лише для себе. Я вибираю теми, які мене надихають, а часом глядачі самі діляться зі мною тим, що їм цікаво. Орієнтуюся на дівчат 14-17 років, іноді роблю відео про щось трендове, але намагаюся цим не зловживати. Хоча для цієї аудиторії є теми, які ніколи не застаріють – мода та косметика, – це не зовсім про мій блог: зазвичай я розповідаю про свої помилки та досягнення.
Звісно, я сильно фільтрую все, що виношу на публіку. Але якщо це досвід, який може бути корисний ще для когось, то чому би ним не поділитися? У мене була довга історія примирення з власною вагою. Я хворіла на анорексію: перестала їсти й в якийсь момент зрозуміла, що важу 43 кілограми за зросту 180 сантиметрів. Було дуже важко з цим впоратися. Тому для мене було важливо розповісти людям, як і чому це зі мною сталося, що робити, чого не потрібно приховувати від родичів. Я хотіла, щоб ці відео комусь допомогли чи навіть могли розсмішити. І вони, зрештою, стали одними з найпопулярніших на моєму каналі, а я отримала дуже багато підтримки навіть від незнайомців. Тема харчових розладів дуже актуальна, але у нас про це бояться чи соромляться говорити.
Одне з моїх останніх відео – про вступну кампанію. Я не вступила на журналістику, як хотіла, але пройшла на програму «Етика, політика та економіка» в УКУ (Український католицький університет. – Platfor.ma) й зараз сиджу в крутій бібліотеці Шептицького у Львові. Все стається на краще. Сподіваюся, незабаром у мене з'явиться час і я зможу записати відео й про це.
Я би порадила блогерам-початківцям не знімати перше відео про себе – особливо коли в тебе двоє підписників і вони – твої родичі. Починати треба з чогось, що зачепить публіку й чогось, на чому ви добре знаєтесь. Не варто копіювати когось. Ще треба бути наполегливим. Спершу ніхто не дивитиметься ваші відео й вам писатимуть дурні коментарі. Але це інтернет. Тут головне – не здаватися.
Данило Семерак
Робототехнік
17 рокiв
Данило почав розробляти роботів ще в дитинстві, а вже у старших класах представляв свої проекти на змаганнях Малої академії наук. Серед них – багатофункціональна платформа для роботів з голосовим керуванням та прототип промислового робота. Два роки поспіль Данило ставав призером «Intel-Техно Україна» та презентував свою розробку на Європейському конкурсі для молодих науковців. Цього року він вступив на факультет кібернетики Київського національного університету і, хоч в Україні немає значних інвестицій у робототехніку, працювати за кордоном він не збирається.
Моє зацікавлення робототехнікою почалось із першого набору Lego, який мені купили ще до школи. Мене захоплювало створювати власні конструкції, а не банально збирати за готовими інструкціями, як це робили більшість моїх однолітків. Це неймовірне відчуття: місяцями продумувати модель механізму, вирішувати всі складнощі його побудови – і зрештою бачити успішний результат. У восьмому класі в мене з'явився мікроконтролер, за допомогою якого я почав власноруч програмувати моделі. Саме він «оживив» мої конструкції. В дев'ятому класі я долучився до Малої академії наук, де зустрів Сергія Могильного, доцента кафедри радіоприймання та оброблення сигналів в КПІ. Він навчив мене працювати з мікрокомп'ютерами, що зробило моїх роботів «розумнішими». За рік я дізнався про технічну лабораторію Fablab Fabricator. Там я отримав доступ до 3D-принтерів, лазерних різаків та багато іншого, що дозволило мені вийти на вищий рівень прототипування.
На ринку існують багато компаній, і дуже важко створити конкурентноздатний продукт. Тому, продумуючи концепцію нової розробки, я намагаюся підійти до відомої проблеми з іншого боку. Щоб винайти новий велосипед, недостатньо просто взяти старий велосипед і збільшити кількість болтів. Удосконалення мають бути не на кількісному рівні, а на якісному.
Остання моя розробка – це прототип промислового робота. Він має особливий принцип підйому вантажів та абсолютно нову систему клешні, яка має шість пальців, приймає форму об'єкта і використовує лише один мотор. Для порівняння – аналогічні клешні використовують три мотори лише для трьох пальців, а тому вони втричі дорожчі.
Нещодавно я також брав участь у командному проекті, де ми розробляли модульного робота для робовійн. Цей робот мав одну основу з колесами, живленням та мікрокомп'ютером, який керував всіма процесами. До неї приєднувалися інші частини (модулі). Кожен модуль мав всередині або серводвигун, або колесо, або клешню чи ще щось. Таким чином перед битвою можна зібрати свого «воїна» відповідно до вашої стратегії й сміливо вирушати назустріч супернику.
Робототехніка є перспективною галуззю. Наприклад, у минулому році Китай виділив $24,6 млрд на робототехніку, і прогнозують, що з кожним роком це число зростатиме. На жаль, Україна не може виділяти великі суми грошей на робототехніку. Тому приватні підприємці створюють технологічні центри самотужки. У Києві таким є Unit City, де розташовуються багато українських ІТ-компаній та технічна лабораторія Fablab Fabricator, в якій я розробляю своїх роботів.
Валерія Тищенко
Винахідниця
16 років
Валерія мріяла бути журналісткою – поки не почала вчитися в Херсонському фізико-технічному ліцеї. Саме тут вона зацікавилась фізикою та почала брати участь в олімпіадах. Але свої вірші Валерія пише та публікує досі. Паралельно вона також розробляє нові методи видобування енергії – наприклад, за допомогою хвиль. 2015 року Валерія посіла перше місце в категорії «Енергетика» на конкурсі «Intel-Техно Україна», але далі її проект не пройшов. За рік винахідниця вдосконалила свою розробку та потрапила до суперфіналу – «Intel ISEF 2017» у Лос-Анджелесі. Зараз Валерія планує вступати до КПІ, а потім – вчитися за кордоном.
Я досліджую перетворення тривимірних механічних коливань в електроенергію та розробила генератор, який це робить. Він працює під час руху корпуса під впливом механічних коливань. Оскільки моя ідея втілена у двох варіантах установки, для генерації енергії можна ефективно використовувати як невеликі коливання, так і хвилі в морях чи океанах. І, до речі, коливання вітру та транспорту також для цього підходять. Щоб застосувати цю ідею на практиці, потрібні в першу чергу економічні розрахунки для облаштування і запуску електростанції на базі розроблених генераторів. Потрібно зібрати команду та створити повноцінний генератор у лабораторних умовах (наразі є моделі, що підтверджують його дієздатність).
Бути дівчиною-фізиком – це захопливо й складно. Це я зрозуміла, ще коли вперше взяла участь в олімпіаді з фізики разом із хлопцями. Я здобула свої нагороди завдяки наполегливій праці та тренуванням. А відбувалися вони в колективі хлопців, і це, звісно, означало періодичні жарти про «дівчат і фізику». Але це лише посилювало моє бажання довести, що стереотипи, ніби жінкам не місце у науці – лише стереотипи. І тепер, маючи четвертий диплом міжнародного рівня саме науково-технічного конкурсу та бажання стати інженером, я можу з гордістю та впевненістю сказати, що досягнення у будь-якій сфері – не питання статі, а питання сили прагнень і наполегливості.
До вступу в ліцей я, фактично, була філологом. У середній школі кілька разів перемагала на Всеукраїнському конкурсі імені Тараса Шевченка. Мрії та інтереси змінюються. Та це не означає, що філолог у мені зник: як і в дитинстві, я пишу вірші та прозу, намагаюся розвивати свої здібності та активно цікавлюся літературою. Окрім того, я малюю й час від часу граю на гітарі.
Наразі я готуюся до участі у конкурсі «Всеукраїнський водний приз», який дає шанс поїхати на міжнародний етап у Стокгольмі, та до INESPO (Міжнародна олімпіада наукових проектів з екології та сталого розвитку. – Platfor.ma), де збираюся представити свій проект.
Текст: Євгенія Олійник
Знаєте крутих дітей та підлітків, гідних стати
героями проекту? Напишіть нам про них!
team@platfor.ma
ВІДДІЛ
СПЕЦПРОЕКТІВ
wecan@platfor.ma

НАД ПРОЕКТОМ
ПРАЦЮВАЛИ
Катерина Іголкіна
Ліза Яблонська
Юлія Саліженко
Марія Фронощук
Made on
Tilda