Platfor.ma спільно з кондитерською компанією «АВК» продовжує досліджувати світ, який творить нова генерація інноваторів. Цього разу ми попросили дітей не стримувати свою фантазію і розповісти нам про ідеальний навчальний заклад, а також показати його у футуристичних колажах. Виявилося, що дитячі фантазії не такі вже й фантастичні: десь у світі вони або вже реалізовані, або скоро будуть.
НАМРІЯЛИ ШКОЛУ:
діти про те,
де і як хочуть вчитись –
і чи є таке в реальності
Ілюстрації до матеріалу виконали самі діти, зобразивши в колажах своє бачення школи, шкільної форми, уроків і настрою, з яким має відбуватися навчання.
Микита Брайчук,
9 років
Хочу, щоб після кожного уроку, як на інформатиці, можна було грати. А найприкольніше, коли не задають уроків.
Обидва підходи запровадили в скандинавських країнах, освіта в яких вважається однією з найпрогресивніших. У Швеції в молодших класах майже не задають домашнього завдання. Максимум — одна «домашка» на тиждень з одного предмету. Основний акцент роблять на роботі в класі, так вчитель може приділити більше уваги кожному учню, а діти вчаться працювати в групах над проектами та презентувати їх.

А в норвезькій школі провели експеримент і включили до шкільної програми таку дисципліну, як кіберспорт. Кілька годин на тиждень учні офіційно мають присвятити комп'ютерним іграм. Цьому є раціональне пояснення: ігри допомагають відточувати навички командної роботи, протистояння стресу, дотримання дедлайнів та управлінські якості, які знадобляться в реальному житті.
Олександра Харченко,
12 років
У мене в школі немає обов’язкової форми, її треба вдягати тільки на лінійки та свята. Мені хотілося б, щоб інші діти теж могли ходити в тому, в чому хочуть. Не в усіх школах є нормальна форма. Хоча я все одно намагаюся вдягатися більш-менш нарядно.
Форма — неоднозначне шкільне питання. Навколо нього роками не вщухають бої між батьками та адміністрацією шкіл. Але й самі діти не готові відповісти, форма — це добро чи зло. Герої нашого проекту міркують так: з одного боку, погано, коли всі «штамповані», а з іншого, коли на лінійці стоять діти у рваних джинсах і з різнокольоровим волоссям, теж щось не так. Часто проблема в тому, що форма просто негарна і дітям не хочеться її носити. Нерідко школи обирають класичний дрескод «білий верх, чорний низ» і таким чином ніби наближають дітей до дорослого світу.

Дитячий психолог Світлана Ройз пояснює, що треба змінювати не форму, а ставлення до неї: початково шкільна форма — це приналежність до певної групи. Вона потрібна, щоб діти відчули себе командою, як у спорті. Але для того, щоб любити свою форму, треба пишатися тим, що вона символізує, — школою.

Тим часом у британському графстві Сассекс пішли далі й переосмислили форму не з декоративної точки зору, а з гендерної. Брайтон-коледж дозволив учням незалежно від статі обирати комплект з традиційного блейзера, краватки й брюк або жакета-болеро та спідниці. Адміністрація переконана, що треба виходити за консервативні рамки і поважати молодих людей за їхню індивідуальність. Цікаво, що учні не дуже здивувалися нововведенню: чому б і ні, кажуть вони, якщо через це люди почуватимуться краще?




Віталій Юрченко,
15 років
Я б додав у шкільну програму такий предмет як логіка. Він давно був вилучений через нібито непотрібність, але в нашому сьогоднішньому світі він би не завадив. І щоб етика не закінчувалася в шостому класі, а продовжувалася далі. У старших класах була би прикольною філософія.
У ліцеях і гімназіях Франції, Німеччини, Італії учні вивчають філософію кілька років. В Україні це поки що не обов’язковий предмет. Натомість у Британії в 2015 році провели експеримент, в рамках якого викладали філософію дітям з молодших класів. На уроках говорили не про теорію Канта чи К'єркегора, а міркували, наприклад, над питанням, чому «час — це відчуття». Експеримент приніс не тільки цікаві відповіді, а й дуже конкретні результати: в учнів покращилися показники з математики та читання.

Що ж до логіки, то вона необхідна для розвитку критичного мислення — навички, яка буде однією з найважливіших в 2020 році за висновками Всесвітнього економічного форуму в Давосі-2017. Поки уроки з логіки лишаються не дуже поширеними в школах, познайомитися з основами критичного мислення можна на онлайн-курсах
університету Квінсленда в перекладі Prometheus і платформи «Відкритий університет Майдану», а також від Стенфордського університету — англійською мовою.
Даніель Івановський,
8 років
Нагорі – обсерваторія, щоб можна було досліджувати ДНК зірок. А вдалині гори – Карпати. Це школа у горах.
Маленькі обсерваторії на шкільному подвір'ї - поширена практика в США та Європі. А нещодавно це стало реальністю і в Україні. На початку 2017 року в Житомирі відкрили першу в країні шкільну обсерваторію з обертальним куполом. Вона знаходиться у башті на даху, де проводитимуться відкриті уроки, факультативи, практичні заняття і досліди. Забезпечить процес сучасне обладнання: три телескопи, планетарій, мультимедійна дошка, проектор і комп’ютери, до яких усе підключається. Тепер зірки стали ще ближче.
Олександр Годованець,
12 років
У тебе має бути невеликий приборчик, який ти можеш носити з собою, щоб інші бачили, де ти знаходишся. Ти можеш відключити його, якщо не хочеш, щоб інші знали, куди ти ідеш, а можеш навпаки включити, щоб інші бачили те,
що бачиш ти.
Сьогодні батькам нескладно дізнатися, де знаходиться дитина, — для цього є дані мобільних операторів, GPS-трекери та спеціальні додатки. А в багатьох школах Києва встановлені електронні прохідні: учень прикладає картку до терміналу, який автоматично фіксує для адміністрації час приходу чи виходу. Але справжня «розумна» школа — це дещо більше.

Опитування телекомунікаційної компанії Extreme Networks показує, що роль концепції «інтернету речей» в освіті матиме велике значення в найближчі роки. При цьому поняття smart school виходить за рамки просто інтерактивних методик на уроках і може включати використання у школі роботів, технологій розпізнавання обличчя і доповненої реальності.

Тим часом одна з київських шкіл зробила ще один крок назустріч «розумним» технологіям і видала учням електронний учнівський квиток, який поєднує функції банківської картки, перепустки, учнівського проїзного та ключа доступу до онлайн-кабінету учня.




Софія Саліженко,
7 років
У школі буде бібліотека і місця на природі, де діти можуть сидіти на сіні й читати книжки. В бібліотеці теж ростуть дерева. Можна підніматися на дах і гуляти там.
Усі школярі мріють про простір на даху! Архітектори та адміністрація коледжу поблизу Мельбурна надихнулися знаменитим садом бібліотеки Варшавського університету і влаштували для дітей вільний простір під відкритим небом. Тут можна читати або просто відпочивати й спілкуватися. На території закладу кілька таких вільних просторів, в них діти можуть самі організовувати собі дозвілля. А коли навколо дерева й зелень, навчатися набагато приємніше.
Олександра Білоконь,
15 років
Потрібний відкритий простір, більше природного освітлення, високі вікна. І обстановка має бути більш розслабленою, щоб школа була комфортною, щоб можна було приходити і не напрягатися, як ти сидиш. І ще я б змінила подачу інформації. Для мене важливо розуміти, як люди можуть потім використовувати викладений матеріал і знання, бачити на живих прикладах, як хтось оперує тим, що він вивчив.
Ультрасучасні й при цьому загальноосвітні, не приватні школи, які поєднують інноваційну архітектуру з новітнім підходом до навчання, — не новина в Америці, Європі, Австралії та Азії. А от у країнах Східної Європи такого донедавна ще не було. Першопрохідцем стала московська школа № 548. Цього навчального року тут відкрили інженерний корпус — прозорий, з пересувними меблями та гнучкими правилами поділу простору на зони: сидіти, гратися та навчатися можна будь-де. Але в лабораторіях і майстернях все серйозно: це справжні професійні цехи із «дорослим» обладнанням та дорослою відповідальністю. Бо місія школи — навчати не фізиці й хімії, а життю.
Марія Чужа,
8 років
Я б хотіла, щоб уроки проводили по півгодини. Щоб були столи, а замість жорстких стільців — м’які пуфи. І щоб в кожному класі були планшети з навушниками: 15 хвилин попрацювали, а потім робимо все, що захочемо.
Комфортний простір та відсутність жорсткої дисципліни — тепер це риси не тільки альтернативних чи закордонних навчальних закладів, а й звичайних українських шкіл. 1 вересня 2017 року 100 шкіл по всій Україні почали навчати першокласників за новим стандартом. Серед нововведень — інтегровані уроки без чіткого поділу на предмети, але зі спільною темою, акцент на групову проектну роботу, рухливі ігри та можливість сидіти не тільки за партами, а й, скажімо, разом з вчителем на килимі. В класі можна слухати музику, дивитися відео, читати книжки. Усе для того, щоб розвивати дітей та давати їм цілісне уявлення про світ, а не вимагати зазубрювання інформації. Якщо експеримент вдасться, 2018 року на нову систему перейдуть усі школи в країні.

Планшети також вже використовуються на уроках. Наприклад, в Новопечерській школі вони є невід'ємною складовою навчання, а електронні підручники для зручності можна завантажити на сайті Міністерства освіти.




Валерія Ліпніцька,
16 років
Оцінки — це суперечливе питання. З одного боку, вони можуть бути нечесними і показувати лише ставлення вчителя до тебе. А з іншого, якщо не буде оцінок, то як ти зможеш оцінити свої знання? Коли ти виходиш до дошки і відповідаєш на всі питання як треба, ти хочеш чути не «сідай, чотири», а «молодець, що ти це вивчив». Можливо, не варто концентруватися на цифрах.
У світі існує багато шкіл, де відмовилися від оцінок у звичній системі координат, цифровій чи літерній. Наприклад, це один з принципів вальдорфської педагогіки. Точніше, у вальдорфських школах ідеться про те, що «відмітка» не дорівнює «оцінка»: останнє поняття глибше і може виражатися в коментарі, рецензії, бесіді, спільному оцінюванні чи навіть самооцінці. Повна відсутність оцінок неможлива та й навряд потрібна, адже вони задають певні орієнтири. Важливіше те, як саме скористатися цим інструментом: можна підпорядкувати абстрактним цифрам усе шкільне життя, а можна зробити так, що оцінка лише символізуватиме компетенції, які хоче опанувати учень. При цьому не може бути «хороших» і «поганих» компетенцій, а отже і оцінок, бо кожен з рівнів означає володіння певним набором навичок. А як саме ці рівні позначати — від 2 до 5, від 1 до 12 чи від A до F, — вже питання другорядне.
Дякуємо за майстер-клас з колажу художниці Лілії Чавазі.
Знаєте крутих дітей та підлітків, гідних стати
героями проекту? Напишіть нам про них!
team@platfor.ma
ВІДДІЛ
СПЕЦПРОЕКТІВ
wecan@platfor.ma

НАД ПРОЕКТОМ
ПРАЦЮВАЛИ
Катерина Іголкіна
Ліза Яблонська
Юлія Саліженко
Марія Фронощук
Made on
Tilda