Кілька тижнів лінивого засмагання на пляжі, потім в село до бабусі, а далі – готуватися до школи? Не про такі канікули мріють сучасні діти. Вони не обмежуються стандартним набором активностей і знаходять можливості для розвитку скрізь. Спеціально для проекту «Ранні пташки» ми розпитали дітей та підлітків з різних міст України про те, як вони провели літо. І тепер кусаємо лікті.
ЯК Я ПРОВІВ ЛІТО:
що сучасні діти
роблять на канікулах
Дар`я Табунщик, 15 років
Розробляла мобільний додаток для конкурсу Technovation Challenge і побувала на фіналі змагання в США
Одного дня я дізналася, що в Україні вперше проводиться конкурс з програмування для дівчат Technovation Challenge. За умовами треба було розробити мобільний додаток, який би вирішив головну проблему у нашому суспільстві. Разом з двома знайомими ми створили команду «Zaporozhye_Teen», або «Z_Teen». Усім нам хотілося вчитися чомусь новому, а програмування жодна з нас ще не пробувала.

Наш додаток має назву «AirNear» та допомагає мешканцям Запоріжжя планувати їх вільний час на свіжому повітрі. Завдяки Technovation ми не тільки познайомилися з IT-сферою, а й навчилися створювати бізнес-модель та працювати у команді, що насправді не так легко, як здається.
На пітчингу в Києві наш проект був визнаний найкращим, і завдяки Western NIS Enterprise Fund ми отримали головну нагороду – можливість бути присутніми на заключному етапі конкурсу в Сан-Франциско. 9 серпня в одному з кампусів Google відбувся Technovation World Pitch Summit, де 12 команд-фіналістів (6 з junior division та стільки ж з senior division) розповідали суддям про ідеї та реалізації своїх проектів, бо вони ж мали позмагатися за головні нагороди. Ми представляли нашу країну як команда-гість.
Під час перебування у Кремнієвій долині для нас проводилися воркшопи, візити до кампусів компаній Nvidia, Microsoft та Google з можливістю поспілкуватися з робітниками. І одна з найбільш очікуваних подій – екскурсія по Сан-Франциско.
Що ж ми отримали від цієї подорожі? Впевненість у тому, що дівчата теж можуть програмувати, і не лише ігри, а додатки, які справді змінять наше суспільство. Це незабутні враження, досвід, друзі та натхнення рухатися далі, бути справжніми girls for a change.
Дарина Печенчіс, 16 років
Арсен Шумейко, 15 років

Були учасниками «Школи успіху» – літнього освітнього проекту Klitschko Foundation для активних підлітків
Арсен: Протягом десяти днів ми вчилися працювати в команді, розвивали свої лідерські якості, обговорювали та планували створення власних проектів, спілкувалися з громадськими діячами, бізнесменами та політиками. Мені завжди вистачає мотивації, аби щось почати, але не вистачає, щоб завершити почате. Тому я взяв за мету випрацювати в собі за десять днів дисципліну. У цьому дуже допомогла сама атмосфера – 49 завзятих підлітків-лідерів, які хочуть стати кращими. Кожного дня це мотивувало мене більше працювати над собою та бути кращим, ніж я був вчора.
Ще раніше на сайті Миргородської міської ради я знайшов інформацію про можливість потрапити до складу робочої групи з питань розподілу та контролю громадського бюджету. Я подав заявку і пройшов відбір. До від'їзду в «Школу успіху» я встиг побувати на 8 засіданнях робочої групи, де ми розробляли положення щодо громадського бюджету, а після – вирішив подати власний проект на отримання гранту. Моя мета – створити у місті мурал. Сподіваюся, що мій проект набере потрібну кількість голосів і стане переможцем.
Дарина: Цього року для дівчат у школі провели експеримент – дали завдання зробити в соцмережах 288 постів за один день (тобто публікація мала з'являтися кожні 5 хвилин). Коли я це почула, то першою думкою було: «Це неможливо». Але все ж я вирішила їх зробити. Тільки в середині дня я усвідомила основну мету цього завдання – навчитися цінувати кожну мить (carpe diem) і усвідомити, що я, як і багато хлопців і дівчат, залежна від телефону. Телефон – це засіб для зв'язку, віртуальне спілкування, а ми живемо в реальному світі. У свої пости, хоч їх було менше 288, я вклала душу і зрозуміла, що у мене є всього лише 24 години на добу, щоб змінити щось у житті на краще. А це так мало, і я не хочу витрачати дорогоцінний час на віртуальне спілкування.

Проект подарував мені цінний досвід, знання, ідеї та відповів на моє головне питання: а чи в правильному напрямку я рухаюся? В майбутньому я хочу створити свою громадську організацію, щоб розвивати молодь і проектну діяльність у Харкові.
Платон Олійник, 12 років
Підкорював гірські вершини Сванетії в Грузії разом з творчо-спортивним табором «ЕкстреМал»
Мeні про цeй табір розказав друг. Я про такe ніколи нe чув і подумав, що цe могло б бути цікаво. Цe був мій пeрший досвід у скeлeлазінні. Ми в'язали вузли, лазили щодня і фотографували, бо в кінці зміни мала бути виставка.
Найбільшe мені сподобалось відчуття, коли я впeршe проліз трасу. Цe нeзабутній досвід. Найскладнішим було альпіністськe сходжeння у Грузіі. Ми дeкілька годин йшли на гору, а на зворотному шляху почався дощ із блискавками і градом. Всі були дужe втомлeні, а тут щe й така погода. Алe цe було круто. Звичайно, додому я повернувся з новим рівнeм скeлeлазіння та навичками в альпінізмі. Думаю,що свій рівeнь у фотографіі я тeж підвищив.
Олександра Карапуз,
17 років

Брала участь у проекті GoCamp East, ініційованому громадською організацією Global Office за підтримки Британської Ради в Україні, – англомовному таборі поблизу Києва для дітей, які проживають близько до лінії розмежування в зоні АТО
Табір дав мені зрозуміти, заради чого я вчу англійську. Як би банально це не звучало, але головна ціль вивчення мови – спілкування. Просто уявіть місце, де одночасно збираються люди з різних куточків світу, з різними традиціями та звичаями, які розмовляють різними мовами. Для того, щоб українцю зрозуміти людину з Єгипту, Британії або Німеччини, потрібна одна універсальна мова. Аби змінити свою країну на краще, потрібно знати не тільки про Україну, а й про весь світ.
Я не просто покращила свої навички говоріння – я здійснила культурний обмін, зламала стереотипи про іноземців та навіть почала вчити арабську. Для більшості волонтерів у таборі англійська не рідна мова, але кожен володіє нею на рівні носія. Такі люди надихають своїм прикладом.
У табір ми приїхали з нашими шкільними вчителями англійської мови і були вражені: за допомогою ігор, фільмів та спілкування діти за два тижні вивчили більше, ніж за рік навчання у школі. За весь період мені майже жодного разу не знадобився підручник з граматики. Тепер разом з нашим вчителем англійської ми шукаємо альтернативні шляхи вивчення мови, розробляємо план проведення «неформальних» уроків. Наприклад, замість того, щоб вчити окремі слова або речення, чому б не подивитися фільм, де використовується ця лексика? Я хочу довести, що вчити іноземну мову можна легко та цікаво. Ми сподіваємось, що такий підхід допоможе зацікавити молодь у вивченні англійської і – найголовніше – ми зробимо ще один крок до зміни системи освіти в Україні.
Аня Дорошенко, 8 років
Арсеній Дорошенко, 9 років

Постійно відвідують курси програмування Kid'IT. Влітку проводили час у міському таборі Camp360 та на заняттях з екстремальної робототехніки у студії «Винахідник»
Арсеній: Найцікавішим у таборі було програмувати з Kid'IT, малювати, проходити цікаві квести, а також басейн. Запам'яталось, як ми грали в пулбол (щось середнє між футболом і більярдом. – Platfor.ma) чи як ми танцювали в грі Just Dance.
У «Винахіднику» ми робили багато роботів, і це було дуже круто. Ми вивчали інформацію про механізми, алгоритми та програмували рухи роботів на комп'ютері. Потім створювали складні конструкції з різноманітними датчиками для навігації та взаємодії з оточуючим середовищем.
Аня: Мені дуже сподобалось плавати і танцювати у таборі, а ще тренінги, акторська майстерність, участь у театральній виставі, сферичне кіно. А коли ми були у парку гойдалок на великій гойдалці, ніндзя Саша (так у Kid'IT називають викладачів) допомогла нам придумати історію про те, що ми на піратському кораблі.


Я б хотіла, щоб літо було довшим, щоб більше плавати, танцювати, відвідувати аквапарки і контактні зоопарки, щоб спілкуватися з тваринами.
Євгеній Гнатюк, 18 років
Інженер технологічної лабораторії для стартапів DIY Lab, співзасновник стартапу Helko. Був куратором гуртка зі створення «розумних» пристроїв у дитячому таборі DEC Camp
В DIY Lab я влітку займався тим, що розробляв власну конструкцію 3D-принтера, а потім поїхав на дві зміни у табір викладати дітям технології. Ми створювали діючі прототипи приладів, які вирішують локальні чи глобальні проблеми. Діти самі вирішували, що робитимуть, придумували ідеї і за два тижні їх реалізовували, а я лише допомагав і направляв.
Наприклад, ми розробили метеостанцію для гірської місцевості, де завжди проблема з прогнозом погоди: його або немає, або він дуже неточний. В цій станції є цифрові термометр, барометр і гігрометр, які показують температуру, тиск і вологість. За показниками тиску станція прогнозує погоду: якщо тиск підвищується, значить, буде сонячно, якщо знижується, то буде хмарно або дощ, різко падає – це гроза. Другий варіант метеостанції – компактна, для туристів. Її можна брати з собою у похід і заряджати за допомогою сонячної батареї.
Був інший проект – прилад, який кріпиться на баскетбольну корзину і сам рахує кількість забитих м'ячів, а потім виводить рахунок на табло. Принцип роботи такий самий, як у турнікетах метро: є два оптичних датчики, один світить, інший приймає сигнал. Якщо з'являється людина (або в нашому випадку м'яч), то датчики фіксують перешкоду. Тільки тут не видиме світло, а інфрачервоне, як у пультах для телевізорів. До речі, цю штуку робили дівчата, які залюбки паяли.
Наше спілкування з дітьми не було з розряду «вчитель-учень». Я якраз і використовував те, що ближчий до них за віком. Це були хлопці й дівчата (в основному все-таки хлопці) 13-16 років, які прагнули щось зробити, їм було цікаво. Мені лишалося лише показати їм – як. Це система, де є зацікавленість з обох сторін.
Богдан Козій, 12 років
Віталія Турчин, 12 років

Актори дитячих театральних шкіл у Тернополі та головні герої майбутнього українського пригодницького фентезі «Фокстер і Макс». Провели літо на знімальному майданчику в Києві
Віталія: Для зйомок мені потрібно було змінити зачіску. Раніше у мене було дуже довге волосся, але довелося підстригтися під каре і пофарбуватися в чорний колір. Спочатку я була засмучена і люди говорили, що мені не личить. Але потім я зрозуміла, що це моя робота і час від часу потрібно буде змінювати свій образ.
Ми з Богданом у вільний час постійно гуляємо, відвідуємо різні місця. Багато киян нам навіть говорять, що не бачили Київ так, як ми. Ми дійсно були всюди: на головних вулицях, у всіх торгівельно-розважальних центрах, у музеях. Були на Atlas Weekend, нас туди запросила наш фотограф. Потрапили там на виступ Монатіка і були дуже задоволені, бо він наш улюблений співак.
У нас був кадр, коли злодій мав скидати мою героїню з даху багатоповерхового будинку. Коли я вже стояла над прірвою, я помітила людину, яка проходила по вулиці і побачила мене на краю даху. Вона почала комусь дзвонити, підбігати до людей, кричати про допомогу. Зараз я розумію, що після того випадку стала сильнішою, хоча і почала більше боятися висоти.
Богдан: Особисто для мене в кайф робити щось важке. От, наприклад, мені дуже подобається працювати із каскадерами, виконувати якісь трюки. Очікувати нанесення гриму – це єдиний процес, який мені не до вподоби.

Для зйомок, для роботи з каскадерами, мені потрібно було покращити свою фізичну форму. Раніше, коли я тільки почав робити якісь трюки, мені було дуже важко, руки тремтіли. Через це я почав займатися на турніках.
Запам'ятався випадок, коли ми із каскадерами виконували трюк «переворот у повітрі». Під час виконання мене підвішували на висоті два метри. Руки перекрутилися, але мені було не страшно, а, навпаки, весело, я так сміявся.
Аквапарки – це наш наркотик. Також часто буваю у кімнатах страху, бо дуже їх полюбляю. В Києві побував у трьох. В одну з них навіть вмовив піти із собою маму. Було дуже неочікувано, бо я тільки зайшов – і вже злякався.
Каріна Семенко, 18 років
Брала участь в організації Mini Maker Faire в Києві, була волонтеркою на Atlas Weekend та вожатою в таборі «Приморський»
Волонтерство – це люди, досвід, нові навички та спілкування. Оскільки мені не було 18 років, то офіційно працювати на заході я не могла, а ось волонтерів про вік запитують не завжди – в основному дивляться на людину та її характер.

У таборі мені спочатку було складно, бо там потрібно постійно стрибати, бігати і робити круті штуки з дітьми. Мені потрібен був час, щоб адаптуватися. Тільки в середині зміни я зрозуміла, що бути вожатою дуже круто і я від цього заряджаюсь енергією. Я навчилася прислухатися до дітей і простіше доносити свої думки. Щодня я ставила собі за мету придумати щось круте для дітей, і креатив просто зашкалював.


Я дуже люблю вчитися, але цього літа не пройшла жодного онлайн-курсу. Зазвичай на канікулах я відвідувала різні семінари, лекції, займалася проектами. А це літо, напевно, перше, коли я по-справжньому відпочиваю.
Також я займалася вступом до університету. Я вже знала, що пройшла у шість вишів США (у три з повним фінансуванням і в три з частковим), але обрала навчання в Україні з можливістю стажуватися за кордоном. Буду вчитися на прикладній математиці в КПІ. Уже знайшла стажування – одну програму в Фінляндії, другу в Штатах. Нарешті можу на них подаватися, бо мені виповнилося 18. До цього я втратила багато можливостей тільки тому, що була неповнолітньою.
Фото надані героями матеріалу; facebook.com/camp.dec, facebook.com/niall.schierghofer, facebook.com/gnatyuk.yevg
Знаєте крутих дітей та підлітків, гідних стати
героями проекту? Напишіть нам про них!
team@platfor.ma
ВІДДІЛ
СПЕЦПРОЕКТІВ
wecan@platfor.ma

НАД ПРОЕКТОМ
ПРАЦЮВАЛИ
Катерина Іголкіна
Ліза Яблонська
Юлія Саліженко
Марія Фронощук
Made on
Tilda